Давно пройшла чума по світу, А зараз інший гріх, біда, Сувора ненависть людська, Сміття, що плаває в річках, Відкриті рани омиває. Ми все спустошили до дна, Землі не дали відпочинку, І вічно з черева її, Тягаєм камінь і вугілля. І ось спинити хоче нас, Страшенний довгий землетрус, Розмиє повінь райський світ, Канави, що в грудях застигли. Немає дивного у тому, Що ми хворіємо весь час, Що ми не бачимо нічого, Коли вбиваємо себе. Коли із себе посміхаємось, По вуха в бруду і лайні, Від слова правди каменіємо, Гриземось вічність на землі. То ми не бачимо негоди, Дитячих, материнських сліз, Ми сліпо падаєм в безодню,