Мій другий зошит, вічний сатана,
Сумних віршів моїх свята скарбниця,
Я розпахну тебе, як фіру у вікна.
Мій любий зошит, хай тобі насниться
Квітучий серп малинових кущів
На полі в світанковім теплім світі,
Легкий мотив неписаних віршів
І непорушна стійкість літер.
Нехай в тобі, мій мовчазний товариш,
Я зможу завжди віднайти слова.
Якщо колись заповненим ти станеш,
То не почуєш з уст моїх "бувай".
А скільки в нас попереду грядущих
Ще буде сторінок життя удвох -
Інтимна мить нас поєднає дужче,
Ніж всіх закоханих поєднує любов.
Ти ще новий, не знаючий закреслень,
І палітурка гнеться та скрипить,
Ще не закоханий у прірву стислень.
Та прийде час, та розпочнеться мить
Коли листи твої вберуть чорнила
І горнятко пера залишить слід.
Нас понесуть на своїх чуйних крилах
Напхнення й думки творчої політ.
Мій щойно віднайденний брате,
У сповіданні немічних розмов
Я вписую слова свої за грати,
Аби пізніш їх визволити знов.
Як ти шумиш - ніхто не шелестить,
Нікому не дарована спокуса.
Лиш ти у змозі рими прихистить
Моїх віршів, нанизаних, мов буси.
Цей перший дотик дротиком пера
Нехай в тобі зостанеться навічно,
Величних дум засмучений пірат
Та паперовий радник аскетичний.
11.06.2013
Другие произведения автора:
Конвоиры
Не умолкай
Невесёлое счастье
Новые
Меню
