Ішов до тебе крізь полон дощів,
Ватагу снів про безтурботну осінь,
Крізь спомин невмирущої душі -
Вологий слід від мокрого волосся.
Пожовкле листя наших почуттів
Давно опало з дерева кохання,
Й гуляє в серці нашім заметіль -
Строката тінь минулого надбання.
Блукаю у тумані стомленої ночі,
Іду, мов ти чекатимеш мене.
Й холодний вітер голосно шепоче
Про те, що все одквітне і мине.
По килиму із в`янучого листя
Мені здавалося іти так просто,
Коли нема ніяких черг і тисняв,
Коли завмреш, поборонивши острах.
Мені здавалося, що жити без любові
Так само просто, може, ще простіш.
Що почуття стрімкий загарбник волі,
Що ніч завжди світанку яскравіш.
Але нема у світі того дива,
Якому ти б повірила мені.
Нема пори, де були ми обидва -
Вона горить в осінньому вогні...
02.08.2013
Другие произведения автора:
Грусть поэта
Живой уголок
"Дайте воздухом мне подышать..."
Новые
Меню
