1
Коли мечам
давали імена
і відсікали
голови драконам,
історія ця
відбулась страшна,
багряна, як
Святий Грааль під гроном.
Брат у Христі
оповідав мені
по вечорах
рядки її сумні.
Жив лицар
десь на світі. Мав коня
і зброю. Ще
— одну Прекрасну даму,
перед якою
подумки спиняв
він сотні
ворогів, один за браму
виходячи на
відчайдушний бій,
вона ж була
за спиною в стрімкій,
високій вежі.
Наче трубадур,
складав для
неї мрійні він канцони.
Але ніколи
не сягав за мур
бажаннями.
Дзвінкі лунали гони
того, хто нею
володів і вів
за звірем
слуг, мисливців і хортів,
господаря,
що полював, жадав
з сусідом
воювати, розважався.
Йому васалом
був той лицар. Знав,
що сюзерен
є Бог, і не вагався,
коли доводилося
борг слуги
сплатити,
окровити квіт, сніги.
Насправді,
всі ми — тільки пелюстки,
крижинки,
приски, що стрибають з ватри
у пошуках
притулку. Та важкі
долоні
Долі вміють нас тримати
і не
дозволять відмінити те,
що
Провидіння прорекло святе...
2
Той
ранок був, як інші. Тільки крик
його
спотворив звідкілясь жіночий.
І тіло
впало людям біля ніг
у
білій пошматованій сорочці.
Каштанове
волосся по щоках
текло,
і бив крізь нього вкляклий жах.
Дружину
той володар задушив.
А наш
герой затримався в поході
і
повернувся через сорок днів,
коли
душа вже не в земній природі
хоча
б дотично і в духовний світ
вже
потрапляє, як дозрілий плід.
Наш
лицар спрагло помсти зажадав.
А
помста безпорадна, браття, сестри!
Вона
— як Правди тінь. Немає прав
у
помсти, відділяють милі й верстви
її
від справедливості Творця,
перед
Яким не підніму лиця...
Хазяїна
безумний підстеріг,
коли
навколішки перед розп’яттям
злочинець
плакав, впав Тому до ніг,
Кому
всі мантії — в воді латаття,
і з
ним вчинив так само, бо не мав
простити
сили... І просякла тьма
маєток
той і замок, а з тих пір
на
чорному коні, як хижий звір,
хтось
в обладунках темних мов смола
чатує
в цих місцях! Добра і зла
межі
він геть поплутав... Чи за нього
на
Небі молиться хоча б вона?..
28.09.2023.
Другие произведения автора:
Наяву
Хочу в Е
Куда от гениев подеться?
Новые
Меню
