Коли набридне каламуть
всіляка, що до серця ллється,
породжуючи стид і лють,
гляди, на поміч він несеться,
готовий недруга зітнуть!
І хто зупинить вже його?
Яка неодолима зброя?
Нема такої. З одного
він робить тищу. Цього воя
хтозна чому, хтозна чого
забуть не може плем'я горде.
І рясно, як вночі зірок,
його наступників, народе,
і клич веселий не замовк,
нестримний, як весняні води.
Скачи скоріше, Богуне,
очолюй і вартуй, Іване!
Чергове лихо не мине
і по собі не перестане -
комонний янгол прожене!
18.04.2022.
Другие произведения автора:
Дрозды – солдаты
Среди тупиц и тупиков
Ті свята
Новые
Меню
