14.09.08
05:00
«А»:
Лежу з закритими очима й чітко
бачу,
Що новий день іде. Але одначе
Він сірим та нещасним так
здавався,
Немов про чиюсь душу побивався.
Вночі я трохи-трохи знову
спала,
Та снилось мені щось уже
немало.
Неначе я від дня мого тікала,
А він мене все ловить-доганяє.
Він відчуває де я, бачить
знову,
Яку я з ним вести буду розмову.
Не хоче мене чуть, та Бог дав
вуха,
Не хочеш. Але треба: на,
послухай!
Мені здається, що у сні моїм
щось сталось:
На пальцях мені кров чомусь
вважалась…
Я кров оту відмити захотіла,
Але її не брало навіть мило…
Коли ж я вранці сонник
прочитала,
То з подивом для себе я узнала,
Що кров – то душ родство, якщо
вже ллється,
В душі моїй душа його озветься.
Мій кровний Друг. Чи Син. Чи
Брат. Чи Батько.
Хто з вас не дає спать, хотіла
знать я.
Чому душа моя не спить-співає?
Не знаю я й ніхто, чомусь, не
знає.
Другие произведения автора:
Я впускаю в свою жизнь
В твоих глазах – невыразимая тоска
Это – речь не мальчика, но мужа
Новые
Меню
