Місяць уповні. Він – нічне сонце

Місяць уповні. Він – нічне сонце.
Кажуть, при ньому
. . . творяться погані діла.
Відьомський шабаш,
. . . крик вовкулаки.
Місяць уповні – «іщадіє зла»?
Так, десь при ньому
. . . твориться лихо:
Злодій проворний
. . . цю ніч
. . . . . не проспить.
Хтось вампіристий
. . . підкрадеться тихо,
І непомітно він кров почне пить.

Кажуть у час цей
. . . припливи-відпливи.
Берег надії
. . . вкрива море Тьма.
Чутно далеко
. . . котів чужих мрії.
Чорним туманом
. . . влізає ліниво
. . . . . в душу маленьку
. . . . . . . жорстока імла.

В час цей пресвітлий
. . . спати спокійно?
Я чомусь очі не можу склепить.
Стукає в вікна
. . . і зве безупинно
Промінь нічного бажання
. . . потроху горить.

Що ж за бажання
. . . ця ніч нам приносить?
Просить «зібрати усі голочки»,
І за коханим
. . . у вранішні роси
Щиро з довірою й радістю йти.

Хай той коханий
. . . не зірве цвіт ранній,
Необережно не схоче
. . . його затоптать,
Хай вони разом
. . . зустрінуть світання,
Й слова любові красиві
. . . зуміють сказать.

Хай ці слова
. . . будуть гарні,
. . . . . як квіти,
Кращими в світі хай будуть вони.
Хай за весіллям народяться діти.
Тільки цвіт щастя
. . . закоханим треба спочатку знайти.

Хай же той цвіт,
. . . чи то папороть-квітки,
Чи рути-м’яти
. . . пахуче зелене стебло,
Виводить пари
. . . на берег надії.
Беріг – то річка,
. . . а річка – то наше село.

Хай нічне сонце промінчик останній
Посеред лиха не схоче згубить,
І подарує
. . . його на світанні
Тій, кого буде
. . . закоханий ранній
. . . . . усе життя
. . . . . . . аж до смерті любить.

Кожен з людей,
. . . тільки якщо він справжній,
Мінімум три
. . . у своєму житті,
Повинен звершити
. . . добрії справи:
Сад посадити
. . . і хату звести.
І народити
. . . дочку й синочка,
Можна синочків,
. . . а можна й дочок,
Щоб не зламався
. . . у світі єдинім,
Щастя земного
. . . маленький місток.