Чарльзу Диккенсу с благодарностью за "Тень..."

05.12.08

10:25

«А»:

Чарлзу Діккенсу з подякою за «Тінь Марлена»

Скрудж Мак Дак був справжній жмикрут:

Він за гроші міг продатись,

І людину задушити, все останнє з неї зняти.

 

Це був дуже старий грішник:

Жадний, твердий, гострий кремінь.

Потайний, слизький як слимак,

Скрізь затягував він ремінь.

 

На собі і на сусіді,

На рідні і на знайомих.

Міг залишить без обіду,

І не чути молитв скромних.

 

Він замерз, душа із льоду,

Уся постать із морозу,

Ніс гостренький, щоки впалі,

Хода скута і не горда.

 

Очі злістю червоняться,

Тонкі губи посиніли.

Голос хитрий та слащавий,

Скрипить, наче ріжуть сливу.

 

Навкруг Скруджа віяв холод,

Він морозив навіть влітку.

Замерзав гарячий молот,

І не бачив народ світу.

 

Якось в день один зимовий,

До Різдва одна неділя,

Скрудж сидів в своїй конторі,

Бо година хмура, сіра.

 

Тут раптово у кімнату

Завітав малий племінник.

На щоках горів рум’янець,

Вигляд був його відмінний.

 

-         Будьте, дядечку, здорові!

І щасливі, і веселі,

Бо Різдво стрічають люди,

Радість ждуть в свої оселі.

 

Ці слова злютили Скруджа,

Свято бачить він не хоче.

Замість гарних, світлих думок

Лічить гроші він охоче.

 

Хоч цей день веселий, добрий,

І ласкавий і привітний.

Коли серце стає ширшим,

І душа дарує світло.

 

Скрудж від слів тих не розтанув,

Він жорстоким залишився.

На племінника він глянув,

Той одразу з очей змився.

 

Несподівано в кімнаті

Задзвонив веселий дзвоник,

Чи кайдани, що звисали,

З привида, як злісний голос.

 

Тінь марлея у каптані,

У вузьких штанях, чоботях,

Ворушилася, як кішка,

І звивалася, як протяг.

 

І ланцюг тяжкий з заліза,

Тіло ж привида прозоре.

Люди знали: у Марлея

Нема серця – кусок льоду.

 

І душі немає зовсім,

Бо бездушна він машина.

Він людей збавляв свободи –

Влада його безупинна.

 

Зараз навкруг нього пекло,

Все в ньому живе-зітхає.

При житті не мав він серця, -

Зараз спокою не має.

 

Поки жив, не зустрічав він

Ні близьких, ані знайомих,

І не мав він співчування,

До людських нещасних болей.

 

Після смерті спокутує

Гріх той тяжкий, невгамовний,

Бо всередині лютує

Сором жгучий, молитовний.

 

Носить він ланцюг залізний,

Сам скував його зі злоби,

Вигляд мав тоді він грізний:

Люди ізлякались щоби.

 

Після смерті він мандрує

День і ніч, уже сім років.

Не затримується й трошки,

Бо забувся він про спокій.

 

Не налагодити днину,

Уже страчену даремно.

Не вернути в річку воду,

Не радіти вдохновенно.

 

Усі гроші світу – ниці,

То – метал, такий презренний.

Капля в морі, що втонула,

Бо забута – безіменна.

 

Діло мусить бути іншим:

Люди і добро, вітання.

Не дивитися за гіршим,

Дарувати співчування.

 

Скруджу він сказав сьогодні:

«Ти мені був вірним другом.

Хочу тебе попередить:

Три прийде до тебе духи.

 

Перший дух прийде опівніч,

Завтра – другий, потім – третій,

І заради свого щастя

Ти згадай, що після смерті

 

Зможеш ти спокійно спати

Десь у царстві піднебеснім,

Або тінню можеш стати

І блукати безтілесно.

 

Тож подумай, а чи треба

Буть жорстоким і свавільним.

Подаруй усім ти щастя,

Після смерті будеш вільним.

 

Приклад з мене брать не треба, -

Хай тобі буде наука.

Хай мені не бачить неба,

Та тобі не буде муки.

 

Може ти своїм учинком

Добрим, чесним, щирим, смілим

І мене від муки збавиш,

Вкриєш сном відвічним, білим.

 

Поможи, мій милий друже,

Я за тебе помолюся,

Роздай душу краще людям,

Не продавай чорту душу.

 

Роздай серце, гроші, вчинки,

Все хороше і ласкаве…

І тебе й мене відтоді

Хай покриє добра слава,

 

Хай пробачить і відпустить,

Дасть свободу, сподівання,

І ланцюг важкий відкине, -

Ось такі мої бажання.

Другие произведения автора:

Сегодня я не знаю темы, темы нету

Я охотился за мамонтом для милой

Ваша улыбка – это стрела в сердце