Туман. Світанок. Поїзд. Люди сплять

Туман. Світанок. Поїзд. Люди сплять.
Лиш я одна сиджу. Мені не спиться.
Я ієрогліфи у зошит свій пишу,
Бо темно й хилитає, й веселиться.

І знов мені отой маленький «хтось»
Підказує: «Давай-бо щось утнемо,
Хоч телефон звичайний синій ваш
Розбудимо в цю рань, - самі ж заснемо.

Це мій кураж, який сидить в мені.
Оце – той фол, якому не сидиться.
Давайте хоч якійсь команді гол
Заб’ємо ми, якщо команда не проспиться.

Я і футбол? Таких перипетій
Я і сама від себе не чекала!
Що ж вибрати мені? «Спартак», «Дніпро»
«Шахтар», чи йти одразу до «Динамо».

Що я їм дам? Чи що їм принесу?
Поразки, чи великі перемоги.
І радість тренувань, а чи тривоги?
Чи захищу від слів поганих куль?

Вже майже день. І майже всі слова.
Що ієрогліфами написала – бачу.
Життя іде вперед, як поїзд мчить.
Що значить це? Нічого це не значить!