22.10.08
04:19
«А»:
Нічбез сонця, і без місяця, і без зірок.
Темінь повна, абсолютна, безупинна.
Без кінця і безпочатку, без думок.
Лиш вона одна у світі. І – людина.
Є людина в світі. Чи одна?
Чи ще люди є де, чи немає?
Чи весела є вона, сумна?
Знає хто про це, - ніхто не знає.
Може, ця людина – лиш думки,
Згусток творчості, фантазії, бажання?
Знаю про це я, а може й ти,
Бо, якщо є чоловік, то є кохання.
А кохання те – прекрасне і святе.
І – єдине. До єдиної у світі.
І як сонечко воно увись злетить,
І з кохання народились квіти.
Квіти-діти розбігаються у даль.
Чисті, чесні, башковиті і не дуже.
Хоч і родиться у серденьку печаль,
То печаль хороша, чиста, друже.
Милий друг, як жаль, що ти у мене «був»,
У минулім часі, щас немає.
Скільки розбудив пісень і дум.
Ти – фантазія, бо так насправді не буває.
Я собі придумала міраж,
Казку, вигадку, фантазію, дещицю.
На слова мої хоч трошки, краплю зваж.
В краплі бачу я не нуль, а одиницю.
Я – одна. І ти один. Земля одна.
Всесвіт теж один. Один – єдиний.
І одна в житті однім дзвенить струна.
Струна серця мойого, на самотині.
Другие произведения автора:
Ледяное неприятие меня?
Мини. Я вдруг увидела «халяву»
Іде мій дощ, мій тихий добрий дощ
Это произведение понравилось:
Новые
Меню
