Іде мій дощ, мій тихий добрий дощ

Іде мій дощ, мій тихий
. . . добрий дощ.
І ти ідеш, десь посеред дороги.
Всі сподівання, бачення, тривоги
. . . він бачить,
. . . . . бо то мій є дощ.
22:15
Він розмовляє тихо, він шумить,
Він заставляє думать, не мішає.
Ні вітру ж бо, ні грому вже немає,
Дощик тихенько в серце стука,
. . . не мовчить.

Люблю сама гуляти
. . . під таким дощем.
Лиш парасолька і ніде нікого…
Попереду одна лише дорога…
Брудний бо день
. . . стає чистішим днем.

З дерев, з листочків, з квітів, із трави,
Із душ людських
. . . поганих і нечистих,
Змиває літній тихий дощ намисто
Із бруду, із неправди, з суєти.

Ступаю тихо, в такт отих краплин,
Що з неба падають печально
. . . і невпинно.
Мені ж бо хочеться відверто,
. . . щиро,
. . . . . сильно,
До мрії до моєї шлях знайти.
Природа в небо очі підійма,
І синь небесну знову чітко бачить,
Хоч випав просто дощ,
. . . та це не значить,
Що у людей Надії вже нема.

Пройдуть тихенько хмари і увись
Веселка разом з Вірою зіпнеться,
Вона тихенько пташкою сміється,
Що встиг дощик прибратися
. . . тут
. . . . . скрізь.

З Любов’ю вимиті усі поля,
Дерева, трави, душі і дороги,
І десь поділися усі пусті
. . . тривоги.
Любов - правителька планеточки
. . . Земля.

Той дощ приносить мир і благодать,
І Віру й сподівання, і Надію,
Що справдяться усі хороші мрії,
Любов хотіла нам про це сказать…

«...Существует на свете нечто, к чему нужно стремиться всегда и что иногда даётся в руки, и это нечто - человеческая нежность».
А. Камю