1.
Хто буде перший,
а хто буде останній,
Знає лише
Творець, але не ти.
Навіть, якщо твій
пам’ятник у вітальні,
Це тільки понти,
це просто понти, незначні понти, самі понти.
Тільки понти,
дитячі понти, кумедні понти…
2.
Це неможливо, як
бебі-бум в Китаї:
Добро знати
краще, ніж Той, Хто його створив.
Навіть, якщо
телерепортер спитає,
Мовчи про секрет,
секрет, що Господь довірив тобі, тобі відкрив,
Секрет про життя,
про мудрість святу, яку Він відкрив…
3.
Хто бачить над
натовпом шаблю Дорошенка,
Хто бачить
чеширський усміх сатани.
Є казка, солодка,
як та черешенька,
Про те, як
знайшли, узяли вони, здобули вони, меткі вони.
Узяли вони,
здобули, авжеж… напрочуд меткі…
4.
Це сором тобі
тяжкий – не вірити в казку,
Якій довіряє
цілісінький народ.
На святі
безглуздя Сократ не носить маску,
За правду йому
нудну та сумну цикуту смачну заллють у рот,
Цикуту смачну за
правду нудну, за правду сумну…
5.
Небесний Єрусалим
– моя Вітчизна.
Земля під ногами
– теж, але на мить.
Помилуй, Пан-Бог,
свого дурного сина,
Який заслабкий,
щоб опір собі, самому собі опір чинить.
Занадто слабкий,
щоб опір собі, самому собі…
Аудиозапись
Другие произведения автора:
Детство - руны утраченного эпоса
А потім
Пригода із Голохвастовим
Новые
Меню
