Час спливає.
Я вже набавився
з часом,
як те хлоп’я
з піском,
золотим і
гарячим.
Скілько його
протекло
крізь щілини
стиснутого
кулака,
скільки разів
долоня
лишала
розслаблений,
незрозумілий
відбиток
чи намагалася
закарбувати
свій візерунок
на рихлій поверхні;
зводились
вежі,
або будувалися
замки,
легко
народжувались і зникали,
ніби міраж,
до якого
ти сам
поспішав,
собі
задивляючись вслід.
Можна
насититись грою із часом.
Можна втомитись
від неї,
схотіти, мов
зливи,
вічності,
сісти й чекати,
доки обличчя
довкола
змінюють
зрадні
невтомні
бархани.
14.08.2023.
Другие произведения автора:
На порозі
В мутном перископе Дурня
Добрые люди