На її обличчі...

На її обличчі ще боролися молодість й старість,

зморшки та втома з весною і безкінечністю.

На це обличчя спадали то квіт, то сніжинки,

а в дзеркалі раптом з’являлись то дівчинка, то її матір.

І бігла вона, юна й неодружена, вітру назустріч,

пилок збиваючи з неосяжного, свіжого, вічного, ніби зорі!

Метелики падали у вогонь, обвуглюючи візерунки...

Вік починав тяжіти, наче хтось гнув за плечі.

Долу і долу... Вона прокидалась раптом

і бачила у свідомості, нібито в озері,

юну, непогамовну, як те відро з криниці,

а інша слабішала і захлиналась сяйвом;

і те починалось спочатку, спочатку...

11.08.2023.

Другие произведения автора:

Заповітні казки

Стрімкі, як падіння

Гражданин из погибшей Трои