На її обличчі
ще боролися молодість й старість,
зморшки та
втома з весною і безкінечністю.
На це обличчя
спадали то квіт, то сніжинки,
а в дзеркалі
раптом з’являлись то дівчинка, то її
матір.
І бігла вона,
юна й неодружена, вітру назустріч,
пилок збиваючи
з неосяжного, свіжого, вічного, ніби
зорі!
Метелики
падали у вогонь, обвуглюючи візерунки...
Вік починав
тяжіти, наче хтось гнув за плечі.
Долу і долу...
Вона прокидалась раптом
і бачила у
свідомості, нібито в озері,
юну, непогамовну,
як те відро з криниці,
а інша
слабішала і захлиналась сяйвом;
і те починалось
спочатку, спочатку...
11.08.2023.
Другие произведения автора:
Совестный Союз
Смерч
Я верю в Бога, но не верю в Лазаря
Новые
Меню
