Це відбувалося в Маріуполі.
Дівчинка бігла по вулиці міста,
їй по ногах стріляли кадирівці -
так розважалися. Кулі кресали
справа і зліва. Дитина, налякана
та сполотніла, втікала і плакала.
Тим, хто це бачив, було дуже весело,
так, як і тим, кому оповідали
про незрівняний подвиг мерзотники.
Що ж, взагалі,
сильні напади щастя
серед простих громадян із росії
як характерна реакція нині
переважають, коли вони чують
про щось подібне, а також про вбивства,
пограбування і мародерство,
скоєні злочини, там, згвалтування...
І цю маленьку історію нині
розповідаю у якості теста,
не сподіваючись дуже на вияв
чи співчуття, чи людяності.
Може...
Може, цій дівчинці, що буде бігти
вічно тепер крізь тунелі без світла,
і повезе. Віртуально відчує
стид, каяття... хоч запізно, панове!
надто запізно.
Для вас і для неї.
2. 04. 2022.
Другие произведения автора:
Книжные полки, сосны, три буквы
Лопата говна
Балада невідомого монаха
Новые
Меню
