Я зачиняю двері. Досить так!
Неначе крила птаху обірвали,
І заздрістю кохання обікрали.
Не можу я пробачити ніяк.
Тепер ти у минулому. А я
В майбутнє пробираючись крізь терна,
Як крихти розсипаю болі зерна,
Радіючи, що більше не твоя.
Невірністю напоєна зповна,
Непевно йду до іншого порогу.
Лиш сили попрошу собі у Бога.
Я не твоя - і ось за все ціна.
----------------------------------------
Я закрываю двери. Хватит так!
Как будто птице крылья оборвали.
И завистью бездушно обокрали.
Простить, увы, не в силах я никак.
Ты в прошлом у меня теперь. А я
Сквозь тернии к тому, что будет, рину.
Я боль свою зерном на землю кину.
Как счастлива, что больше не твоя!
Неверностью напоена сполна,
Походкой шаткой - к чуждому порогу.
Лишь силы попрошу себе у Бога.
Я не твоя. И вот за все - цена.
Другие произведения автора:
Когда?
Нельзя прощать
Я такая
Это произведение понравилось:
Новые
Меню
Браво, Анжела! 
