За лаштунками душі

13 июня 2011 — Алексей Канзепаров

Загортаючи простір кімнати у сутiнь,
Легким протягом вечір крізь вiкна ковзнув...
Я був трохи самотнiм (та вiльним, по сутi),
Мiркував над сюжетом майбутнього сну.

Билась гілка у скло, заважала постiйно.
Я щодуху думки на кулак намотав...
Та все швидше стрибала по меблях та стiнах
Ледь помiтною тiнню моя самота.

Поїдала мене домінуюча втома,
Мертво погляд застиг в конденсаті на склі...
А назовні пожовклеє листя в судомах
Потерпало від крапель на мокрій землі.

Розтинаючи груди, невидима сила
Затискала легені... Сильніше, сильніш...
І застуджене горло про поміч просило -
Не почув же ніхто.
А якби ж...