Ти знов зумів адреналіну трохи влить
У тихий плин неспішної розмови,
І знову серце плаче і щемить:
Хороші люди де ви? Люди, хто ви?
Чи треба лізти у чужі діла?
Чи хай несеться соломинка долі?
У вихор, що до купи намела
Брудна мітла жорстокої сваволі.
І знов те саме, моя хата тут стоїть,
Скраєчку зовсім, й зовсім неважливо,
Що ми втрачаємо в цей час, в цю мить,
Хорошу душу чисту, назавжди можливо.
Нехай душа її хоч трошки поболить,
А не запліснявіє й не зачерствіє.
Ну й що, що трошечки рука тремтить,
Тремтячою з душі хай ржавчину ізмиє.
Я буду лізти у чужі діла!
Ви вибачте, така моя робота.
Бо препаршиво в школі там бува,
Де забуває вчитель, де він, хто ти.
Ви бачте, хлопчик дівчинку жалів,
Він каже: не влізайте в наші справи!
Десь я прослухала оцей мотив,
Він – виправдання «легкої забави».
Чи і не злочин: друга привітать?
Та краще вже його зовсім не бачить.
Нехай через мовчання дике буде знать,
Що він для неї нічого не значить.
Ти знаєш по ділам усім твоїм
Тобі також сторицею віддасться.
І їй також. Чи буде там колись,
Хоч дещо, щоб було за що чіпляться?
Та краще, вже хай руки потремтять,
І хай росинками сльози поплаче.
Ніж той пустий футбольний гарний м’ячик
З вікна життя чужого доставать.
Я в Вас дивлюсь як в Долі дзеркала,
І відображення своє давнішнє бачу.
Тебе – Людину, і її – той м’ячик,
Щоб вберегти її, малу, від скла.
Від скла жорстокості і тупості, й підлоти,
Бо по не зробленим учинком видно: хто ти?
Бо за малі помилки, треба знати:
Чи рано, а чи пізно тре відповідати.
Чому я лиш до вас удвох вчепилась?
Бо друзів таїна нам всім відкрилась,
Бо я люблю її, мабуть, ще більше.
Чим сина старшого свого , не гірше.
Бо ви мені обоє не байдужі,
І щоб встеляли вам дорогу ружі,
Щоб вам удвох «ту планку» подолати,
І щоб хотіла я вас далі знати.
Я – педагог, той раб, який за руку
Веде малих дітей через розпуку,
Над річкою гірською їх тримає,
І проти волі їх не відпускає.
Якщо відпустить, то вони потонуть,
І шум людський-гірський їх на дно згонить.
За те, що вони там, мене спитають.
Та на Голгофі розіп’яти мають.
За всі гріхи уже давно Син Божий
Прийняв спокуту і важку й жорстоку.
Не відкидай же, хлопчику, доброту,
Що раб приносить - Ангел із болота.
Новые
Меню
