ДНІПРО

Тече вода Дніпра через віки
Тече. Невпинно протікають роки.
На нім мільйонами пливли вінки,
І люди розставляли весла в боки.

Біжить Славута далі з кожним днем.
Він мудрий, він старий, усе він знає.
Він ділить Україну, як вогнем.
І де зберуться разом небокраї?

Неначе вітер спить, а лиш Дніпро
Живе, про щось розказує, хлюпоче.
Та ті слова щось розібрать ніхто
Не може, а чи запросто не хоче.

Злітають літаки над ним увись.
І він увись летить, летить щодуху.
І знають про Дніпро наш люди скрізь.
Якщо, звичайно, все в порядку в них зі слухом.

Славута ділить Україну пополам?
Що за дурниця? Він її єднає!
Хай у душі пробуджує він злам:
Живе, працює й просто всіх кохає.

На хвилях щастя хай Славута принесе
У дім, у місто, в область, в Україну
Новин хороших – люди знають все,
Й тече він довго, довго й безупинно.

Він стрічка є блакитна у вінку,
Що одягла на себе Україна.
Червона нитка він того зв’язку,
Який розповіда про час невпинний.

Він може розказать і про сумне:
Про війни, їх було на нім немало.
Про те, що горя під водою море є:
Солдат в війну він поховав чимало.

Він помоливсь за спокій їхніх душ.
Вони на небо з нього піднялися.
А він такий же чистий залишився,
Про це хоч інколи нащадків думать змуш.

Нащадки, люди, вийдіть на Дніпро,
На нього глянуть і його послухать.
Він вам порадить, - так не міг ніхто.
Відкрити тільки треба очі й трохи вуха.

Він розповість, що краще є життя,
До нього треба йти уже сьогодні.
І працювать з світання до темна
Із задоволенням: такі бажання водні.