Це, мабуть, найважче

***

Це, мабуть, найважче –

коли до війни вторгається мир,

немовби людина, яка переплутала двері,

молодик щасливий з букетом,

який на побачення біг

і раптом штовхнув якусь хвіртку –

портал відчинив,

побачив обвуглені стіни

і стелю, припалену цеглу,

якісь дивні написи, чорним малюнки,

загублену іграшку,

знизав плечима і далі побіг.

А ті, що всередині, ми,

з паралельного світу,

кого навіть він не помітив –

збентежено ми споглядали його!

Того, хто навіяв нам дещо

і рідне й далеке,

розгублені: раптом забулась війна,

а пауза так розтягнулася, ніби

і справді не буде кошмару, сирен,

нальотів та вибухів, гибелі, диму

та попелу, жаху, благань відчайдушних

до Бога, напруги у кожній клітині,

суворого відчаю…

Наче ми встали

на лід, тонкий лід!

А на іншому березі – поряд –

нормальне буття,

тільки руш… але ж ні.

12.03.2022.

Другие произведения автора:

З говнодавів...

Графомен

Шизнь