Десь заховалась моя муза у траві

Десь заховалась моя муза у траві,
І на город мене сьогодні зве.
Притому зве із самої зорі,
Бо моя муза там траву постійно рве.

Травинка до травинки, крок за крок,
Ми з нею тихо погомонимо.
І муза мені каже, що у строк
Ми книгу всю напишемо-здамо.

Спасибі, музо, що прийшла до нас,
Що Голос принесла мені з небес.
Ми скоро ще здивуємо всіх вас:
Нової думки дух уже воскрес.

Ця думка – принести у світ добро,
І Віру, і Надію, і Любов.
Жорстокість у душі щоб поборов,
Той чоловічок, який є «зеро».

Хай буде одиничка, буде щось.
І розум і душа хай будуть там.
В його житті неспокій ізнайшовсь,
Розставив все він по своїм місцям.

Я так люблю тебе, о музо, я молюсь:
Мене не кидай на поталу дня.
Сказала ти смішне – я засміюсь,
Сумна ти – то заплачу я.

Сьогодні день хороший для труда,
Він теплий і пригожий, не пече.
І десь із крану у рядочки йде вода, -
Муза підставила для помочі плече.

Нам з музою не сумно працювать,
Бо разом ми, бо ми з нею удвох.
І я не хочу більш нічого знать,
Вона для мене – то політ крил двох.

Потрібні для польоту пара крил,
У мене ж залишилося одне,
Це муза знає й лише для мене
Придумала крило що із вітрил,

Вітрил, які приходять у ту мить,
Коли надії щось уже нема.
І вітер у вітрилах тих шумить:
Воскресни, ти ж сьогодні не сама.

Я буду завжди поруч, бо я – Друг.
Підтримаю тебе й допоможу.
І через чорно-білі види смуг,
Я не пущу тебе за ту межу.

В той світ, звідки не буде вороття,
Туди, де завжди ніч, чи може день.
І як у казці, лісовий олень
Несе мене у край, де вир життя.

Життя вирує і життя шумить,
Склада вірші усі на злобу дня.
І вибирає кожну свою мить,
Щоб влити іскорку священного огня.

Вогню любові, радості і мрій,
І дружби, де малий секрет звучить.
І поки іскорка його в серцях горить –
Нам жити вічно треба, умирать - не смій!