Таких немає дурнів у природі

20 декабря 2020 — Михаил Бондаренко
Давно усі змирилися з бідою,
Чужа негода не турбує ока,
Хоч вирви ноги, витряси гріхи,
Нам краще на землі аніж на небі.

Бо тут ми витравили все,
Звірина лють у моді і повазі,
Задавить горло ненависть і крик,
Химерна злоба видавить останніх.

І ти у той вагон спішиш нещасний,
Де бідність жартома в сльозах і поті,
І груди давить, вірити не в змозі,
Що знову оживе людське, понуре серце.

Так мучить лиш одне у боки жалить,
Сліпа година нас по колу водить,
У лоба трісне, вабить і тремтить,
Як можна жити так як ми живемо зараз?

Таких немає дурнів у природі,
Такі які за копійки,
Готові пану вистелять дорогу
Із золота і срібла вишивати світ.

Але собі нічого не лишити,
Померти в злиднях, сурових і тяжких,
Усе віддати ради когось,
Довіру й правду донести.
 

© «Стихи и Проза России»
Рег.№ 0324787 от 20 декабря 2020 в 04:15


Другие произведения автора:

Я викручуся з ями

Росте ненависть і жадоба

Усе упало у калюжу

Рейтинг: 0Голосов: 0151 просмотр
Комментарии (0)

Нет комментариев. Ваш будет первым!