Світлякові

Ти зовсім звівся, мій світляк,

у темряві без краю.

Лисніє, ніби чорний лак!

На відстані від раю

тримає зорі і тебе

і ближче не підпустить.

Облиш надію, лий скупе

тепло в тисячовусте

жорстоке, невмолиме "ні” -

що здатен ще творити?

І не жалійся ти мені:

ні вкрасти, ні купити

не можу волю я тобі,

подарувати щастя.

До скону самого роби

своє. Буває часто,

що маримо якимись там

світанками, як діти.

У вічний морок світлякам

довічно мерехтіти...

18.08.2023.

Другие произведения автора:

За поворотом

Я б повернувся додому

Я сломал ходули, а не ноги