Суворих давлять і сміються

Суворих давлять і сміються,
Де кожен сам собі герой,
І правда в кожного своя,
Тому й поділена країна.

А хтось кінець з кінцем не зводить,
Кричить, що прапора нема,
І залишились голодранці,
Що по куткам своїм живуть.

Але нам мало стало волі,
Химер придумали рогатих,
На кожнім братові кайдани,
Навіщо вішати своїх?

Так ми помремо й в наше тіло,
Заб'ються купою слова,
Які тримали ми в собі,
Коли ходили по головам.

Героїв маса розвелося,
За клапоть хліба загризуть,
Як негри бавляться кокосом,
І у Європі пропадуть.

Бо жити в темряві холодній,
Людську подобу роздавай,
Як копійки гримлять у бідних,
Ніхто не попаде у рай.