Стихи и проза. Страничка из САГИ

«А»: Проза жизни в сказке. Прихожу в школу, мне дети рассказывают, что вчера приходила мама Инны, размахивала моими стихами, кричала, угрожала. Захожу в учительскую, там бурное обсуждение данного инцидента, вроде бы все на моей стороне. Заходит наш завуч, и рассказывает жуткие вещи, что вчера родители Инны приходили  к ней домой, были там около двух часов, орали, скандалили. Ещё сказала, что она запрещает мне читать мои стихи и петь мои песни на уроках. Что я не имела права вывешивать свои стихи в коридоре, что отчим Инны – работник районной прокуратуры, и он грозился подать на школу и на меня в суд Нижнегорска, АРК, ну и так далее. (Честно говоря, мне хочется, чтоб он подал на меня в суд в ООН. Реклама для меня и моей книги – обалденная). После этого меня вызвал на ковёр директор. Сказал, что он понимает, что я натура творческая, но я не имею права вывешивать что попало и где попало, и читать и петь это во время уроков. Вспомнил Пушкина, Лермонтова, Шевченка. Боялся, что бы я не повторила их судьбу.

Да, Весело живут поэты! Я-то знала.

Примеры? Пушкин, Лермонтов, Есенин…Вам что? Мало?

 Продолжить список сей хотите мною?

Но я же – Женщина! Я за себя постою!!!… 

 (По-моему я уже это писала. ДА!)

По секрету, как раз перед этим в 9 класса был  урок развития речи, и тема, опять же по секрету, сочинение на морально-этическую тему. Я и говорю…  

Вибачте. Я і кажу: «Пишіть твір на тему: «В нашому класі…». І коли я йшла до директора, в моїх руках були дитячі твори, але прочитати я їх не встигла. Директору сказала, що нехай прочитає. Що про це думають діти. Твори він приніс перед наступним уроком, і запитав, а де зошит Інни. Я сказала, що вона, напевне, не здала. До речі, він мені сказав, що дозволить мені читати свої вірші  перед дітьми, коли я їх затверджу в міністерстві. Маячня! Поїхала в РВНО, там якраз міністерська перевірка. Але тітоньки комісії не було, поговорили з секретаркою, вона згадала своє «щасливе» життя в своїй школі. Пояснила, чому вона для всіх Лєночка, а для деяких вчителів рідної школи – Олена Батьківна. Цікава історія, але я не запитувала дозволу її використовувати в своїй книзі. Так що це, поки що, зовсім інша історія.

Поки вона виходила, я написала вірш про квіти, які стояли у неї на столі:

15.10.08

15:10

«А»:

             ХРИЗАНТЕМИ

Хризантеми  на  столі  моїм  стояли,

І  мені  про  тебе  нагадали.

Хризантеми  були  білі-білі,

Як  і  погляд  твій,  такі  ж  несмілі.

Їх  ти  дарував  в  минулім  році,

Сяяли  від  щастя  твої  очі.

Я  в  букет  від  сорому  ховалась:

А  душа  раділа і сміялась.

Ти  говорив  мені  слова  любові,

Вони  мені  здавались  свіжі,  нові.

Я  їм  повірила,  але  даремно:

Слова  твої  були  такі  непевні.

Зав’яли  білі  квіти  і  пропали,

І  пелюстки,  як  сизий  дим,  давно розтали.

Нема  тебе,  лиш  бачу  твої  очі,

В  моїм  букеті  хризантем,  як  білі  ночі.

«А»:  Тітонька інспектор РВНО запитала, з яким я приїхала питанням. Я їй розповіла, а вона мені й каже, що я дійсно не маю право читати свої вірші і співати пісні на уроках. І можу це робити лише письмово затвердивши текст використаного твору у директора. Я їй говорю, чи розуміє вона, що це просто нереально, що перед тим, як мені заборонити, нехай хоч один вірш прослухає, чи пісню. Вона слухати категорично відмовилася. Ось так! Напевне А.Н.А. дійсно права: я зовсім з’їхала з катушок, що нормально сприймаю ненормальні речі. Бо в наш час дівчачі бійки стали хорошою нормою життя, а хороші, добрі пісні і вірші – забороненою темою? Ось так. Після РВНО приїхала додому зовсім виснажена. За цілий день написаний лише один вірш. Все що я змогла зробити ввечері, це поїсти і лягти спати о сьомій годині.  

16.10.08

04:10

«А»:            НЕ

Не спиться, не лежиться, не читається,

Не плачеться, мовчить і не зітхається.

Не хочеться, не можеться, не крається,

Кричить і не звучить, і – не співається.

       Перевірила зошити учнів 9 класу з творами на морально-етичну тему   «А у нас в класі…»  , спасибі, що хоч діти залишилися  Людьми, захотілося знову йти у школу і щось там робити. Я взяла у дітей письмові дозволи друкувати їх твори. Дозволили не всі, але хто дозволив – їм велике спасибі. Деякі імена, за проханням їх авторів, змінено.

Ніна:

                       Валентино Миколаївно!

        Я Вас поважаю за те, що Ви творча людина і маєте свій погляд на світ. Мені подобається Ваш метод боротьби з поганими учнями. А як інакше примусити їх бути дружніми і змусити вчитися? А вони ображаються, замість того, щоб вчитися.

        Конфлікт у нашому класі можна розв’язати, якщо поставити одну людину на місце. Битися – це дуже огидно для дівчини, тим паче на очах всієї школи. Бійкою це навіть назвати важко, бо одна дівчина жорстоко била іншу, деякі вчителі стояли і дивились. Який жах! Як усіх дітей примусити бути дружніми? Мені хочеться ридати від цього!

В мене теж був конфлікт з однокласницею, але він мене багато чому навчив, і я багато зрозуміла. Жаль що це було на моїх власних помилках…

Валя:

        Наш клас дуже маленький, і всі повинні бути дуже дружніми. Але кожного тижня у нас щось відбувається. За останній конфлікт я, якщо чесно, знаю небагато. Але гадаю, що в жодному випадку, його не можна було вирішувати таким жорстоким способом. Мені Юлю дуже шкода. За те, що її побили, вона потім ще й пробачення просила!..

   Катя:

        У нас у класі твориться дурдом … Два дні назад, йдучи до школи, Юля навіть не підозрювала, що її поб’ють, що її найкращі подруги від неї відвернуться,  а вороги, навпаки, допоможуть.

Цікаво, а якби Інна била когось іншого, то всі б дивилися на це шоу, чи втрутилися у бійку? … Бо Інна знає, що їй за це нічого не буде, тато за бійки відмаже, а мама та бабуся її ніколи не наказують за погану поведінку. Хіба це нормально? Я думаю, що ні! А поведінка наших войовничих подружок на уроках? Вони то хрюкають, то бекають, то мекають… А ще я хочу сказати спасибі вчителю української мови та літератури, це єдиний вчитель, який заступився за Юлю і присоромив Інну. Бо до Інни по-інакшому не дійшло б. і я думаю, що «каждой дуре найдут управу» рано чи пізно…

Валік:

Наш клас виділявся завжди. Спочатку вибрали з трьох класів найкращих учнів і зробили елітний клас. Потім нас захвалили. Коли ми перейшли у старшу школу, виправляти нас було уже пізно. Вчителі називали нас пришелепкуватими… Зараз ми в 9 класі, і деякі мої однокласники не можуть зрозуміти, що ми господарі свого життя…

В нашому класі чвари розводять, чомусь, саме дівчата. Хороша комедія: хлопці ведуть себе добре, а дівчата рвуть одна одній волосся. І, що цікаво на це дуже спокійно і байдуже дивляться дорослі…

     «А»: Ось така картина. Сумно. І як я зможу промовчати на уроках? Хоч рот зашивай! Уявила картину: я приходжу на урок, а в мене рот заліплений скотчем, щоб я, не дай Бог, не сказала жодного лишнього слова, власного і віршованого…

16.10.08                                                   

04:45

«А»:      СПАСИБІ

Спасибі  Вам,  мої  хороші!

Спасибі,  зовсім  не  за  гроші.

За  те,  що  Ви  не  оступились,

І  що  людьми  Ви  залишились.

Спасибі  Таню,  Насте,  Ксюшо,

І  Валік,  і Максим,  Надюшо,

І  Юля,  Оля  і  Марина,

Ще  Оля,  Настя  і  Дарина.

І  Юлю,  ти  ж  моя  хороша,

Тобі  ж  попало  не  за  гроші.

Ще  трошки  дякую  Наташі,

І  Каті,  за  слова  хороші  Ваші.

За  те,  що  є  Ви  моїм  змістом,

Моїм  життям,  моїм  намистом,

З  добра,  поваги,  розуміння,

Не  сірості,   світла-прозріння.

Бо  через  Вас  я  жити  стала:
            Слова  правдиві  – то  чимало.

Я  захотіла  знову  в  школу

Прийти  до  ВАС, і  то – чудово!

Хоча,  здавалось,  вчора  –  вмерла,

Бо  те,  що  сталось – гірше  смерті.

Ваші  слова  дали  Надію,

Що  в  Правду  вірити  я  смію.

Спасибі  нам,  ми  – не  байдужі,

Хай  світять  всім  великі  душі.

Хай  відблиск  їх  у  всіх  засяє.

І  навіть  в  тих,  хто  душ  не  має.

16.10.08

20:40

«А»:

Ещё не время что-то изменить,

Есть время, что б подумать, разобраться…

Есть время, что бы дальше просто жить,

Что бы любить, и себе в этом признаться.

Ещё не поздно. Время ещё есть

Быть человеком, другом и любимым.

Ещё не поздно вспомнить слово Честь,

И с этим словом дальше жить отныне.

Ещё не поздно. Жизнь даёт нам шанс.

Шанс на успех, признание, доверье.

Пусть этот шанс получит каждый с нас,

Душа наша получит исцеленье.

Другие произведения автора:

КЛАС ХОРОШИЙ

Послесловие к 4-й книге второго тома романа "САГА О"

Сонечко світить в вікно