Щось довго вже гуляє старший син

Какой там сон? Мишка ушел из дома как-то незаметно: не сказал, куда, с кем, и когда вернется. Хотя сегодня утром, когда я решила прогуляться в магазин, оделась и немножко подкрасилась, оба моих сына мне почти допрос устроили:
- Куда, чего, с кем, когда вернешься?.
- На гулянки, - ответила я.
- Тогда я тебя подвезу, - сказал Коля.
- Не нужно, я хочу прогуляться пешком. Да и велосипед забрал папа.
Они так от меня и не отстали, пока я им не рассказала маршрут моего похода. Что вы себе думаете? Там меня догнал муж, сказал, что дети посоветовали ему все-таки проследить за мной. Пришлось ехать домой. И вот я у нас считаюсь достаточно самостоятельной девочкой? Я даже не могу без их ведома пойти, куда мне пожелается. Но я не сержусь, потому что я знаю, что они меня любят.
Так вот, о Мишке. Уже почти первый час ночи, а его нет. Какой там сон? Ничего не спится и не снится. А муза тоже не спит, заставляет брать ручку и писать:

 «А»: ***
Щось довго вже гуляє старший син.
Вже майже перша, а його немає.
Невже про матір зовсім забуває він?
А чи дівчину вже яку кохає?

Мені він не розказує давно,
Куди ведуть його оті нічні гуляння?
Чи, може, просто з друзями в кіно,
А чи з дівчиною стрічає він світання?

Він зовні красень: і розумний і стрункий.
Давно дівчатка задивляються, одначе,
Для матері синок завжди малий,
І серце чомусь тихо-тихо плаче.

Де розуміння, що було у нас колись?
Де ті слова синівські і ласкаві?
Чи через світло тих софітів, тої слави,
Синочок мій від мене відчуживсь?

Я думаю про нього кожен день.
Мишком синка в честь діда ми назвали.
Хорошим, добрим, кажуть люди, дід той був,
Він не хотів ні нагород, ні слави.

Він працювати вмів в поті чола,
А потім без горілки відпочити.
Збирав в житті чудового зела,
Для сина й доньки, бо вони є діти.

Дід Міша залишив по собі слід:
Хати він будував, садив дерева.
І сина гарного для мене він зростив,
Бо чоловік прекрасний є у мене.

Щось внук не видавсь в діда, дуже жаль,
Він мовчазний, різкий, його заносить.
Вже дуже довго щось там ремінь просить,
А вже не можна вдарити, яка печаль!

Коли маленьким був - над ним тряслись,
Пилиночки з маленького здували.
Не знали ми, що буде він колись
До нас жорстоким і таким зухвалим.

Йому не треба мамині вірші,
Не треба вічна татова робота.
Синочку зупинись, ти на путі,
Подумай трошки: де ти зараз, хто ти?

Сім’я важлива кожному із нас,
Відповідаємо ми за усе сімейство.
Не відрікайся передчасно ти від нас.
По совісті – так то уже злодійство.

Тебе ми любим дуже, просто так.
Бо ми твої рідненькі мама й тато.
І ти повинен просто пам’ятати:
Сім’я проста – то дуже сильний знак.

Початок другої – не можу я заснуть,
Читать книжки, дивитись телевізор.
Дурні думки у голову щось пруть.
«І хто ж вам лікар,» - скаже мій провізор.
Синочки, пожалійте ви батьків,
Тих, що півночі виглядають діток…

Нарешті син зайшов, побачив, що не сплю,
Сказав: «Чому мене чекала?
Ти бачиш, я уже прийшов,
Ти спать іди, бо спиш ти зовсім мало…»

Спасибі, сину, що сказав ти щось,
Про мене трошки думав, не забувся.
А через хвильку сон тебе зборов,
І я приснула, бо тебе почула.