Крали щастя
по крихтах,
і цього іншим
не поясниш —
як трояндовий
трунок
або поцілунок
найперший,
як ставав
оксамовитовий ранок
чи день
металевим,
як замріяний
світ, що закоханий був,
мов Нарцис,
у відбиток свій власний,
так зненавидів
його, що геть почорнів,
цей портрет,
збожеволів
та розреготався,
і вихлюпнувся,
наче кит,
на спаплюжений
берег,
бо дальше
вже просто не зміг.
Ну а ти, ти
залишився
заніміти і
знати: пояснень катма,
виправдань
без любові
немає й не
буде,
ліпше в шапці
дирявій
блукати
по берегу
моря,
відмовляючись
від біографій,
жбурляючи
мушлі назад...
14.08.2024.
Другие произведения автора:
Вечірній щоденник
Усталость
...находится лирика