Віками ти
була в неволі,
Та в решті
решт це відбулось –
Ти вільна як
той вітер в полі.
І з цього
все і почалось:
Хоч стала
вільною Вкраїна –
Мета зусилля
і надій,
Та гірш ніж
було стало сину
З нових
обставин і подій.
З труни не хоче
уставати,
Як в
«Заповіті» написав,
Бо вже не та
країно-мати,
Яку Кобзар
благословляв.
Нема любові,
розуміння,
Враждують
сестри та брати.
Тримають в
пазусі каміння
До особистої
мети.
А та мета –
пограбувати
Та розділити
на частки,
Бо всім
сьогодні наплювати
За що
боролись козаки.
Усюди
панство розквітає,
Ворожі правлять
вчителі,
У раді
злагоди не має,
На язиках
вже мозолі.
Тож
незалежність є прикраса,
Як зайвий
аркуш на столі.
І ллються
сльози у Тараса
Від болю на
його землі.
Другие произведения автора:
Лето
Вокзал
Она
Это произведение понравилось:
Новые
Меню
