Мандрівники

Два козака,
Та жінка,
Та старий москаль
Поїхали від дому до чужої країни.
Вірніше, до своїй країни,
Яку вони покинули давно.

Дідусь зрадів, і пригнув до авто,
Сказав: „Поїхали же швидше!”
Поїхали…
Багато міст побачили вони:
Був Миколаїв,
Ріг Кривий,
Дніпропетровськ.
ДАІ штрафує їх із лісу.

І ось вже митниця з ії широким полем.
У черзі постояв більш три години,
Поїхали однаково задоволені та сумні.
Проїхали Білгород – місце це російське.
Проїхали Саратов, Сизрань,
Їх селища, або "деревни", як кажуть на Русі.

Відпочили,
Поїли трохи,
Поспали.
Дід спав в машині,
Козаки та жінка хропіли на горищі.
На ранок пішов дощ і шов до самої крайньої точки,
Куди вони потрапити зібралися.

Уральські гори,
Челябінські заводи,
де можна запросто проснуться на ранок чорною мавпою,
Ліса сибірські бачили вони.
Уфа, Курган, Ішим і Казахстан летіли швидко, як хвилини.

І ось вже Омськ, де відбував острожну каторгу один письменник
Впродовж чотири роки.
Велике місце це,
Великі вулиці,
Великі спогади,
Великі люди.
В прямому розумінні вони великі, як мій один знайомий
Пане Горобець.

Пробувши в Омські двадцять днів, зробивши справи,
Скуштувавши їжу, оглянувши пам'ятки, та переконавшись що:
По-перше: вулиці чисті,
По-друге: народ не ввічливий,
По-третє: дома великі та низькі, як і в любої другої країні СНД.
Але дороги набагато краще,
Бензин чи друге паливо не дороге,
Зате великі ціни на харчі.

І ось зворотній шлях чекає мандрівників.
Авто німецьке їде до митниці чомусь в два разі швидше, ніж тоді.
І дід, москаль по паспорту,
І жінка, яка говорить, що вона не дуже любить Україну,
Полегшено зітхають,
Коли авто стає колесами на українську землю.
І всі вирішують, що прибули на батьківщину.

Коли приїхали вони додому, то зрозуміли разом, що
Країна наша на долоні
Така малесенька, така беззахисна, така красива,
Як зіронька на небі чи в озері вода.
Від Західа до Східа,
Від одного кордну до другого
Можливо їхати весь день. І все.
Закінчиться країна.
Чому ж ми браття так живемо?
Невже не можемо узяти віник, підмести.
І буде чиста Україна, і будуть радісні діти.

Тоді країна засіяє,
Заблищить прапором і закричить від радощі.
Тоді російський президент нам скаже:
Хочу війти в країну вашу і бути підданим навіки.

О.К. 2010

Другие произведения автора:

Папа, не пей!

Одесса

Городок