Двадцять четверте. П'ята ранку. Сплять велично росіяне... На майданчику дитячім в Броварах штовхає вітер гойдалку крилом прозорим. Двадцять четверте. Сплять солдати у казармах, їхні діти та дружини. Горе люте шнур підпалює повільно, наче п'яний, вайлувато...
Аж ти раптом розумієш через стусана в свідомість, що ВІЙНА! Не техногенна катастрофа або інше, набагато гірше лихо:
почалося неможливе, раптом втілилось в реальність, землетрус в людській подобі неймовірної мерзоти ухопив жорстоко дім твій і трясе немов скажений - а що далі, невідомо... І, немов чорнилом зошит, просякає все навколо жахом, мороком первісним..