Засинай, мій
мозок, засинай.
Зупинись на
мить хоча б — і спи.
Спи собі,
лети за небокрай.
Мешкають там
райськії птахи.
Гноми-санітари
там живуть,
візьмуть
тебе, в ліжко покладуть,
як було
колись, уже давно,
люди ще тоді
були людьми,
і крутилося
веретено
в темпі танго
"Як же вірим ми”.
Мама клала
руку на чоло.
Вибирав добро
ти, кляв ти зло.
Йшов до школи,
бігав у дворі.
Мав дитинство
ексклюзивне, тож
мозок нині
твій закляк в дірі,
крутиться,
як карусель, і дощ
чорних
пелюстків її вкрива,
захід, ніби
прапор той, кривавий,
та під крилами
його ти зріс,
а тепер ти
невідомо де...
Спи, спи,
мозок. Досить, досить сліз.
Спокій і тебе
не обійде.
А розчарування
— це квиток
на вечірку,
де чекає Бог.
26.09.2023.
Другие произведения автора:
Бескрайняя баллада Франсуа Вийона
По облакам джаза
Очам ее предстали мачо