РІЗДВЯНЕ ДИВО

  За вікном морозно. Зла хуртелиця намітає величезні кучугури снігу, перетворюючи усе навкруги на справжнісеньке царство холоду. А в домі тепло і затишно. Весело потріскують дрова у коминку, з кухні пахне такими смаколиками, що навіть слина тече. Уся родина зібралася коло великої ялини, справжньої лісової красуні. Кожному хочеться особисто повісити на мохнату зелену лапу золотаву кульку чи блискучу бурульку... Нарешті усі прикраси зайняли свої місця, зверху розташувалася сяюча зарка, а настає заключний момент – мама заносить до кімнати невеличку картонну коробку.

  Діти незадоволенно крутять носи: «Ну , ось знову!» А матуся дуже обережно дістає аз коробки та ставить на спеціяльно приготовленний столик маленькі глиняні фігурки: овечки, коровка, конячка, пастушки, троє волхвів у чудернацькому східному одязі, Йосип, Марія і, нарешті, немовлятко Ісус у ясельцях.

-        Мамо, знову ви за своє! Ніхто вже не стаить такі фігурки. Ісус – це ж так несучасно! Давай краще поставимо під ялинку Санта Клауса...

-        А й насправді, мамо... Санта прикольніше! А то що це за овечки з пастушками...Звідки вони взагалі взялися?!

-        Звідки взялися, говорите? Що ж , вочевидь прийшов час розеазати вам їхню історію, адже фігурки ці незвичайні. Сідайте зручніше і слухайте.

 «Було це дуже давно, коли  ваша прабабуся Марія була ще маленькою дівчинкою, ось як наша Софійка зараз. Жила вона зі своїми татом і мамою у невеличкому українському селі. Був ще у неї старший братик Іванко. Сім’я була дружна, працьовита, але небагата. Звичайно, що саме необхідне, взуття чи одяг, дітям купували, але на усілякі надмірності, шоколад там або іграшки, грошей не було. Але навіть і без цього у родині панували мир та любов. А ще у родині дуже любили Бога. Кожного вечора батько вголос читав різні історії з великої книжки, котра називалась Біблією, а матуся вчила дітей молитися, тобто з Богом розмовляти, та розповідала їм про Божого Сина Ісуса Христа. Про те, що він ненавидить гріх, але шкодує грішників, і саме тому, беззахистним немовлям прийшов на землю, аби врятувати від гріха усіх людей.

  Все у них було добре, доки не прийшла біда. Пішов якось Іванко з хлопцями в ліс за грибами, раптом, звідки не чекали, напали на дітей злі собаки, покусали Іванка. З того часу він і онімів. Все чує, розуміє, а сказати нічого не може. Куди тільки не возили його батьки – лікарі лише руками розводять.

  І став у Іванка характер псуватись. Раніше привітним був, добрим, а зараз на увесь світ обізлився, сестричку зненавидів. А вона, торохтійка-пересмішниця, так і льне до нього, так і ластиться. Проте в душі у Іванка лише образа та заздрість люта. Дивиться мати на своїх дітей, хитає головою, та поробити нічого не може.

  А більш за все Іванко на Бога образився. Навіщо допустив таке?! Чому на молитви його не відповідає?! Адже щодня просить Іванко повернути йому голос. Та все марно.

  Так дні і бігли – літо, осінь, і ось вже й зима розмалювала морозними візерунками вікна хатинки... Прийшов і переддень Різдва. Батько до лісу за ялинкою поїхав, мати на кухні порається – хоче дітей пирогами почастувати, Марічка з дітьми пішли селом колядувати – Христа прославляти. Вани і Іванка з собою  кликали, та він лише зло вукою махнув:»Куди вже мені, німому, іти!»

  Сидить Іванко, у вікно дивиться, слюхає, як інші діти радісно різдвяні колядки співають, і прикро йому, злі сльози по щокам розмазує... Тут мати з кухні заглянула. Подивилась на сина, підійшла нечутно, пригорнула, у кудлату маківку поцілувала:

-        Не сумуй, синку, все добре буде. Господь обов’язково тобі допоможе. Ти лише вір та молись. І ще у серце своє зазирни: чи не оселився там гріх? Адже саме гріх молитві не дає до Бога піднятися.

Пішла мати, а Іванко замислився. Так ось чого молитви його без відповіді лишаються – гріх заважає! А який гріх? Відомо який – злість та образа. Соромно стало Іванку.

 Тут і батько з лісу повернувся – ялинку привіз; Марічка прибігла – цілу торбу гостинців принесла, за колядування люди надавали, і одразу ж до брата – простягує йому коржика і рум’яне яблуко, посміхається. І Іванко їй посміхнувся, головою хитнув  спасибі.А Марічка собі далі торохче, розповідає:

-        Мамо, тато, коли ми у Василинки у хаті співали, Христа прославляли, побачила я що батьки їй з міста дивовижний подарунок привезли: коробка велика, неначе печера зроблена,а у ній фігурки маленькі – овечки, коровка, конячка, пастухи, волхви, Йосип, Марія, а посередині – немовлятко Ісус у ясельках лежить. Усе геть як ви нам читали! Ось би й нам таке!

-        Та де вже нам, доню! Це, мабуть , цілу купу грошей коштує, а де їх узяти?.

Засмутилася Марічка, зітхнула важко, тай пішла собі спати.

Шкода стало Іванкові сестричку, не так часто її подарунками балували. Коли всі полягали спати, він вдягнувся, узяв заступа, та й пішов  до річки на берег, де влітку люди глину на миски та глечики копали. Тверда, неначе кам’яна мерзла земля, важкий заступ, темно кругом, лячно... Але набрав Іванко глини. Бігом додому приніс, теплою водою замісив і почав фігурки ліпити. Лапить собі і уявляє, як Марічка зрадіє, коли вранці прокинеться. Пізно вночі завершив свою роботу, подивився – гарно вийщло. І овечки тобі, і пастушки, а немовлятко Ісус у яселках... Шкода лише, що розфарбувати немає чим. Став Іванко на коліна а став Богу молитися. Але не за себе просив, а щоб Господь сестричку потішити дозвалив – дав чим фігурки розфарбувати.

 Молився він, молився, та й заснув. Й наснився йому дивний сон. Немов спустилися з неба три янголи:

-        Почув Господь твою молитву,- кажуть,- мі прийшли тобі допомогти.

Достають фарби, пензлі,й нумо фігурки розфарбовувати! Закінчили, посміхнулися Іванкові:

-        Ну от і все. З святом!

І зникли, немов і не було нікого.

А наранок прокинулась Марічка, дивиться, очам своїм не вірить: коло ялинки, на маленькому столику – печера, а в ній овечки, коровка, конячка, пастушки, волхви у чудернацькому одягу, Йосип, Марія і немовлятко Ісус у яселках. Геть як у Василиники, навіть кращі!

-        Мамо, тато, - батьків смикає,- дякую за подарунок!

А ті помвж собою перезираються, нічого не розуміють:

-        Звідкиля краса-то така узялася?!

Від галасу і Іванко прокинувся. Підвівся, підійшов поближче. Дивиться, а фігурки-то його розфарбовані! Та так файно, так уміло!. Пригадав сон свій дивовижний, та як закричить у весь голос:

-        Не обманув мене Господь, зробив чудо!

Батьки собі радіють

-        І справді диво!»

-        Ось і вся історія, дорогенькі мої, - посміхнулася мама.- Давно це було, багато води спливло з тих часів. Печера  у багатьох переїздах розбилася, а фігурки – ось вони.

Другие произведения автора:

Полнолуние

ЧУПАКАБРА

***