А хвилин тих нестерпно мало…

26 апреля 2012 — Наталия Кужель

Кожна фраза, кожен вигук – щастя,
В них є посмішка – далеко Сонце.
Я ім’я малюю на зап’ястях,
Щоб на пам'ять зберегти просто!
В тихім сумі на очах сльози
І чарівність в декількох хвилинах,
Ти завжди така – ніжно – серйозна,
А голос рідній як пісня лине.
Поспішаєш, летиш, мов зірка,
Залишаєш за мить до страти
Посміхнусь, а на серці гірко,
Так не хочеться знову втрати.
Ти вернешся в свої майбутні
Добрі «поруч» і «разом» - рада
Знаєш , заздрю я всім присутнім
І с тобою була би радо,
Теплим світлом зігріла б руки,
Все що є тобі б подарувала.
Я ненавиджу слово «розлука»,
А хвилин тих нестерпно мало…

2010