Гола правда


 

Пожовкле листя падає додолу…

І раптом світ  без посмішок збіднів!

І що мені робити з своїм болем?

Мiй мозок вже вiд люттi закипів.

 

Вже і горілка душу не рятує.

Затьмарила війна ця небокрай.

Ненависть на землі, як мор, лютує

І осінь ця – неначе світла край.

 

Змішалися з вогнем посохлі віти,

І стогне від біди моя земля,

І плачуть у розбитих хатах дiти,

Не чути в небi пісні журавля.

 

Чарiвна осiнь у вiйнiпалає,

Як непотрібний, зайвий папірець.

Вже другий рік земля моя страждає –

Забув про неї мабуть Бог-творець.

 

А може ми забули в чварах Бога,

Забули хто ми, і який наш рід?

І це не наша, а чужа дорога…

Навіщо нам звалилось стільки бід!

 

Пожовкле листя падає додолу…

Мiй мозок вже вiд люттi закипів

 І, як п'яниця, ріже правду голу,

Який напився та не закусив.

 

© «Стихи и Проза России»
Рег.№ 0219094 от 24 ноября 2015 в 11:50


Другие произведения автора:

Мисхор

Мир прекрасней станет

Озорник

Это произведение понравилось:
Рейтинг: +1Голосов: 1423 просмотра
Alexander Ivanov # 25 ноября 2015 в 09:35 0
Сильная работа, Анатолий! Так хочется перемен!  013smile  vb115  br
Анатолий Шевченко-Зурнаджи # 25 ноября 2015 в 19:59 0
az ЗА ПЕРЕМЕНЫ