падає додолу…
І раптом світ без посмішок збіднів!
І що мені робити з своїм болем?
Мiй мозок вже вiд
люттi закипів.
Вже і горілка душу не рятує.
Затьмарила війна ця небокрай.
Ненависть на землі, як мор, лютує
І осінь ця – неначе світла край.
Змішалися з вогнем посохлі віти,
І стогне від біди моя земля,
І плачуть у розбитих хатах дiти,
Не чути в небi пісні журавля.
Чарiвна осiнь у вiйнiпалає,
Як непотрібний, зайвий папірець.
Вже другий рік земля моя страждає –
Забув про неї мабуть Бог-творець.
А може ми забули в чварах Бога,
Забули хто ми, і який наш рід?
І це не наша, а чужа дорога…
Навіщо нам звалилось стільки бід!
падає додолу…
Мiй мозок вже вiд
люттi закипів
І, як
п'яниця, ріже правду голу,
Який напився та не закусив.
Другие произведения автора:
И запело сердце
В ЧЁМ ИСТИНА?
Изумрудная весна
Это произведение понравилось:
Новые
Меню
ЗА ПЕРЕМЕНЫ
