Формула петрушки

14.09.08

03:30

«А»:

То був вечір роковий:

Ти – чарівна, неповторна.

Ти – тендітна, юна, скромна,

Неземна. Горіли щоки,

Очі – іскор ясних токи

Так манили і росли:

В серці знову виник світ…

В лірі голос виникає,

Бо тебе  я вже кохаю,

Та мовчу про свій отвіт.

Грала знов на арфі ти:

Замість струн моє серденько

Трепетало. Ми – близенько.

Час пройшов, твій образ де?

Бачу сльози на очах:

Ти прекрасна і нещасна.

Я – блідий, як образ ясний.

Світлий образ поруч йде.

Почуття мене тривожать,

Зупинить мене не можуть…

В серці враз заговорило,

Все кохання, що відкрилось,

Що вложило  душу в час,

Голос злився в один звук,

У ім’я одне кохане…

Я почув сьогодні стук:

Серце юнеє, бажане

В унісон звучить незвано,

Крає моє серце друг.

Та невже оце – любов???

Не любов, а яд, що в жилах

Зупинить мене не в силах,

Пояснить не зможе знов…

Навіть дихать я не смів:

Чи люблю, чи презираю,

Хочу я чогось, бажаю?

Чи років, хвилин, чи днів?

***

Я забув її, я знав,

Бо вона – то Ангел Божий,

Сум її прекрасний, гожий

Про все в світі розповів.

Пам’ять мою воскресить

Зможе формула петрушки.

Смішно вам? Мені – не дуже!

Як же далі із цим жить?

Другие произведения автора:

Ты надо мной имеешь власть

Я теряюсь в лабиринте жизни

Жизнь Киева