Горели в её крыльях две зори:
Вечерняя бежала в новь рассветной.
А звёзды, через ночь поводыри,
Назвали её нежность беззаветной.
Плыла по волнам, будто на руке
У Мироздания. Гонима ветром,
Ладьёю исчезала вдалеке,
В небесных лье считая километры.
Плыла через печали и века,
Во сне мечты звучали, словно струны.
Она постигла смыл наверняка,
Листая в сердце тайн святые руны.
---------------------------------------------------
Палахкотіли в крилах дві зорі:
В однім - вечірня, в іншім - ніжна рання.
Зірки, крізь ніч сліпу поводирі,
Гойдали в молоці ії зітхання.
Пливла на хвилях моря, на руці
У Всесвіту, в полоні мрій і вітру,
Сльозою, що на вічності щоці...
І купол неба схожий був на мітру.
Пливла крізь час, негоди і біду,
Крізь сон - бринів, немов солодкі струни.
І непідвладна людському суду,
Гортала в серці тайн святії руни.
Другие произведения автора:
Розовый сад
Сонеты
Не смейте, Сердце!
Это произведение понравилось:
Новые
Меню
вот эта барышня больше на меня похожа
да нет, глубина не та...у этой, с косичками
а это подойдёт?
рада, что Вам понравилось!!!
