Кімнати-пустки.
Батько вмер.
А мати
евакуювалась.
Щемить у серці.
Відтепер
життя назавжди
розірвалось.
Хто ходить тут?
Невже це я?
Лунають незнайомі
кроки.
Рука знімає не
моя
з полиці книжку.
На всі боки
хтось
роззирається, мов гість.
Цього я,
безперечно, знаю.
Він той, хто мною
був колись!
Бездумно квіти
поливаю…
Де брат? Родина брата
де?
Ось стіл – ми на
свята збирались
за цим столом. Вгорі
гуде.
Бодай скоти ті
підірвались
на власних бомбах
всі разом.
Бодай поглинула
їх прірва.
Ненависті ковтаю
ком.
Думки, немов шалена
злива.
Клянусь: хто
згинув чи вцілів,
хто як порубана
калина,
одне ім’я несуть з
двох слів:
Непереможна Україна!
20.03.2022.
Другие произведения автора:
Сюркихокку В
В мутном перископе Дурня
Черный жемчуг твоей катастрофы
Новые
Меню
