***
Біженці на нашому
вокзалі.
Сльози, відчай у
жінок в очах.
Діти на руках.
Тремтячі пальці.
Літній чоловік, як
манекен,
на підлозі біля
стінки… Речі,
речі… Ось вагітна
прагне
щось розповісти
знайомій, та
захлинається
німим, вологим
розпачем…
Я присудив би
русофілів і
пропагандистів
до цього вокзалу,
я б їх змусив
з ранку і до
вечора вдивлятись,
якщо хтось іще на
совість здатен,
в щирі подарунки
путлеризму:
радість мешканців,
«спасіння від
націоналістів»,
обіцянки
не гатити по
беззбройних, дітях,
в «оборону
власної країни
від Альянсу»…
Істина, як сіль,
очі в спраглому,
тісному залі
виїдає… виїсть
навіть в статуй!
Люди
близько-близько
чують крок,
марш есесівців в
російській формі...
Скоро потяг?!
Увезе нещасних
не до кращих, може,
–
спокійніших
сховів, де чекають
інші сни,
в них
розвиднюється,
є надія
на прийдешній
ранок…
Ворог, ти ж
свою карту
витягнув!
Там череп
і кістки:
в землі, чи під
землею,
чи то в
потойбічнім казино.
01.03.2022.
Другие произведения автора:
Бытие при неправильных ударениях
Я сплю і бачу як все марно
Снятие с креста
Новые
Меню
