Песочный Иерусалим

27 августа 2017 — Валерий Коростов

 

 

 

I

 

Его руины у наших ног…

Песочный замок, который слепили

мы утром на пляже,

и полушутя назвал его я

Небесным Иерусалимом.

 

За то, что красив был.

Округлые стены.

Зелеными водорослями

покрытые рвы.

 

На выступах башенки.

Макушку главной

венчала сухая

обглоданная виноградная кисть,

как Древо Жизни.

 

Обапол ворот –

пароль –

очертания рыбок.

 

Теперь две девчонки чужие

копаются варварски

в рыхлых барханах

и складывают, как сестерции,

стопкой ракушки.

 

Теперь по бывшим каналам и стогнам

визитки босяцких ступней.

 

 

II

 

Когда выводили его,

то старательно дети

моим подчинялись советам.

Тот ров углублял,

та месила «раствор»,

тот был водоносом,

и каждый вполне

уделом своим был доволен.

 

И рос, расширялся наш замок!

Походкою гадов текли, пробегали минуты…

 

 

III

 

Водички попить отошел я.

Когда возвратился, застал

Вавилонское столпотворенье

в смешной поучительной миниатюре.

 

Побили горшки мои зодчие!

Спорят.

Их ведра-лопатки

увязли в песке.

 

Унял, успокоил,

обнял, рассудил,

И, хлюпая носом,

опять копошатся,

 

Адамы и Евы.

 

Воистину

сложно быть богом.

 

 

IV

 

Всё – только забава.

Плачевная участь

Иерусалима песочного,

камни,

которые сеять, потом подбирать.

Оттенки никчемности,

храбрость прослыть

Тем, Кто Строит,

особенно зная итог.

 

Рай – роса на земле.

Рыдая, изыдут

наружу разваленных замков

рассчитывавшие в них вечно селиться.

 

Прутиком рыбку

пишу да пишу.

 

И чувствую горькую гордость,

когда окликают по имени дети.

 

 

18-20.08.2017.

 

Скадовск.

 

© «Стихи и Проза России»
Рег.№ 0270496 от 27 августа 2017 в 13:36


Другие произведения автора:

Консилиум горшков

Я бы завел себе чау-чау

Тетрадь, рассыпанная на пол

Это произведение понравилось:
Рейтинг: +1Голосов: 1364 просмотра
Юрий Гость # 28 августа 2017 в 13:40 0
СТІНА ПЛАЧУ

На що надіється відомий президент,
Глава могутньої, великої держави….
Колись тут був величний Храм,
Де люди до Творця свій голос подавали.

Не встояли у правді предки, далебі –
Пішли на манівці облудними шляхами.
І Сина Божого розп’яли на стовпі,
Не вірили, що в цім початок драми.

Сьогодні кожен знає «Отче наш»,
Молитву Сина може промовляти.
Та мало хто задумався над тим,
Що вчинками потрібно Богу честь віддати.

Бог чує наші щирі молитви,
Коли лиш згідно Його волі просим:
У комірчині, серед степу, в темряві імли
Свої благання і жалі свої підносим.

Де розум людський віднайшов той хист,
Хто зміг йому розважність відібрати:
В зруйновану стіну вкладати лист,
Над Всемогутнім Богом насміхатись!

Пропащий, бутафорний, віртуальний світ
Не признає Послання Бога як реальність.
Не хоче вірити, що Богові дасть звіт,
Що кожен цар несе відповідальність.

Псалом 65:2 «Ти молитви вислуховуєш, до
тебе приходять всілякі люди»
.
Луки 23:20,21 « І знову Пилат звернувся до них,
бо хотів відпустити Ісуса. Тоді вони почали
вигукувати: «На стовп його! На стовп!»

Івана 2:19 « Ісус відповів їм: «Зруйнуйте цей храм,
і я за три дні його відбудую».

1Коринфянр 3:16 « Хіба ви не знаєте, що ви —
Божий храм і що у вас перебуває дух Бога?
Хто знищить Божий храм, того знищить Бог,
оскільки Божий храм святий, а цей храм — ви».